З історії НВК

Серед всіх навчальних закладів міста чільне місце належить НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 – гімназія» м. Бара

Історія школи тісно пов'язана з історією рідного краю, всієї країни.

В 1902 році в нашому місті відкривається жіноча гімназія, одна з небагатьох, що існували тоді на Україні. Це був приватний навчальний заклад. Міська знать орендувала тоді одне з найкращих приміщень міста, що належало місцевому багатію Рижому. В цьому будинку і було відкрито 5 класів гімназії. Перші два роки після відкриття гімназії в ній навчалось 150 гімназисток, в. основному заможних сімей. Плата за навчання становила 4 тис. крб., а тому біднота не була спроможна навчати своїх дітей.

В 1904 році навчалось вже 210 гімназисток, а кількість класів збільшилась до семи. Першим начальником гімназії була Ващенко-Захаренко.

Гімназія існувала до 1920 року.

16 жовтня 1918 року було прийнято декрет "Про єдину трудову школу РРФСР", який визначав, що основою шкільного життя повинна стати продуктивна праця органічно пов'язана з навчанням. В ст. 13 цього декрету зазначалось: "Навчання в трудовій школі носить загальноосвітній політехнічний характер на обох ступенях".

Згідно цього декрету з 1920 по 1923 рік в приміщенні бувшої гімназії було відкрито ФЗН, яка давала учням професію робітника.

А в 1923 на базі цієї школи була відкрита Барська трудова школа, директором якої був призначений Горбатий Павло Анастасович.

Павло Анастасович народився в м. Барі у 1820 році в незаможній сім'ї. Його батько був старостою в церкві і шив чоботи. Мати померла в 1916 році.

Свою вчительську діяльність він розпочав у 1905 році і з того часу присвятив себе праці на вчительській ниві. Закінчивши Харківський інститут народної освіти Павло Анастасович працював викладачем математики, а у 20-х роках був ще й першим директором Барської трудової школи. У 30-х роках вся сім'я П.А.Горбатого переїхала на постійне місце проживання до Києва. Тут він працював у 33-ій школі. Ще задовго до революції він блискуче закінчив учительську семінарію, у 40 років склав іспит за інститут народної освіти, а в 44 роки одержав диплом Московського інженерного педагогічного інституту, де заочно вчився на відділі теоретичної механіки. Людина справді була розумна. Крім того, що Павло Анастасович був учителем математики, він був ще й депутатом міської ради, керівником метод роботи, очолював збори шкільного математичного товариства. Павло Анастасович Горбатий повністю віддавався роботі, він був вчителем за покликанням. Не один раз йому пропонували всякі пости і роботи, куди легші і може навіть вигідніші, ніж скромна посада викладача математики, але для Павла Анастасовича робота вчителя-веління серця. Він любив школу, клас, дітей, і ця любов була розумна. Любов людини суворої і чуйної, вимогливої і справедливої. Всі свої знання і багатий досвід він передавав вчителям. Як друга і порадника зустрічали його у всіх школах Києва. Павло Анастасович мріяв допомогти учням  у  розумінні  математики,  і  потім  не  без  гордості  показував усім створений ним математичний кабінет. Тут побували не тільки педагоги міст і сіл України, але й учительські делегації із братських республік Радянського Союзу. У математичному кабінеті радували око тонко, майстерно, акуратно зроблені умілою рукою вчителя посібники з наочної геометрії - куби, квадрати, піраміди, конуси десятки інших простих макетів і зрозумілих рисунків. Математика - важка наука, але Павло Анастасович вмів подати її цікаво і зрозуміло. До нього звертались за порадами , йому присилали тисячі листів. Нерідко, відповідаючи молодим колегам, Павло Анастасович згадував, як сам починав свій життєвий шлях. Важкими були його перші кроки на вчительській ниві.

Рік 1905-й... Темна, напівзруйнована хата. Тут, у так званій "школі грамоти" вперше спробував свої "педагогічні" сили п'ятнадцятирічний Павло Горбатий, який ще сам вчився у двокласному училищі. Був одночасно і вчителем, і завідуючим. Ніхто не оплачував ці "посади" школа, створена за ініціативою окремих ентузіастів, не цікавила місцеву владу. І ще один рік -1917-й. Рішуче змінив він юнака. Окрилений його подіями , Павло по-новому глянув на свою професію. Знань сільського вчителя грамоти виявилося замало - тоді вступив до педагогічного інституту.

Не один Павло з сім'ї Горбатих обрав такий шлях, стали вчителями обидва його брати. Працювала у школі - інтернаті дружина Віра Хомівна, заслужена вчителька. Були вчителями і її батьки. Була вчителькою і дочка Павла Анастасовича - Людмила.

За всі свої досягнення Павло Анастасович Горбатий був нагороджений орденом Леніна.

В 1933 році Народний Комісаріат України реорганізував Барську трудову школу в середній навчальний заклад, який з часом став називатися Барською зразковою середньою школою №2.

До початку Великої Вітчизняної війни в школі працював творчий колектив учителів, директором якого був Данченко Микита Павлович, а завучем Кошовий.

В 1937 році директором школи був Зозуляк Петро Іванович, заслужений вчитель УРСР.

Великих успіхів у навчанні і вихованні молоді добився педагогічний колектив школи в довоєнний період. І в цьому велика заслуга багатьох учителів. Це і Первій Петро Лукич - учитель історії, Лєрнер Самуїл Абрамович - учитель німецької мови, Молчанівський - заслужений вчитель УРСР, Лапчевський Сидір Іванович, Розенблат Абрам Мойсейович, Тарнапольська Геня Зосівна, Білан Євгеній Орестович - вчитель фізичного виховання, Шаталюк - учитель географії, Левицька Марія Филиппівна, Пржевалінська Тетяна Євгенівна - вчитель молодших класів, Ярошенко Григорій Михайлович - заслужений вчитель УРСР, нагороджений орденом Леніна.

Ось що писала газета "Нове життя" від 1/01/1946 року: "...1894 рік Григорій Михайлович Ярошенко поступає працювати сільським учителем. Тяжке життя учителя було півстоліття назад, але молодий Ярошенко наполегливо вчиться сам і вчить інших. Склавши екзамен на звання народного вчителя, працює в повітовому міському Гайсинському училищі, де викладає російську мову. Гниє царський устрій, - Ярошенко говорить вголос про це в школі, говорить в народі про долю і майбутнє Росії. За це він, як вільнодумець, засилається у сільську глушину. У 1911 році Григорій Михайлович - в Барському реальному училищі. 1919 рік - в Барському міському театрі польовим судом Петлюри учитель Ярошенко приречений до смертної кари... Давно це було. Тепер і театру того немає - спалили німецькі окупанти в 1944 році. Ярошенко Григорій Михалович, як і раніше - в школі, з дітьми...".

Школа в довоєнний період дала народному господарству країни сотні грамотних молодих людей, які брали активну участь у будівництві нового життя. Багато з них стали кваліфікованими робітниками, вчителями, лікарями, інженерами, військовими, працівниками культури, керівниками промислового і сільськогосподарського виробництва.

Наприклад, Халабуда — кандидат медичних наук, доцент Київського медінституту; Курочинський Чеслав Казимирович - кандидат технічних наук, працював у міністерстві харчової промисловості у Москві; Кіхновська М. -науковий співробітник одного з вузів міста Кишинева; Тарасюк 0.1. - бувший директор Мінського тракторного заводу; Смотрицький Леонід - секретар обкому КПУ міста Дніпропетровська; Лєрнер Євгенія - викладач медінституту; Суд 1.1. - журналіст; Горбатов - працівник міністерства машинобудування; Гулько М.В. - викладач політехнічного інституту, завідуюча лабораторією; Залєвський - кандидат філософських наук; лікарі -Фарб ман, Лоба нова, Фельбер, Майдман (працювали в Барській районній лікарні), учителі - Кричківський , Шаповалов (бувший другий секретар Барського райкому КПУ, а потім директор СШ №1, заслужений вчитель УРСР), Волинська, Скрипник, Єлюкім, Бельфер, Янюк, Гайдачевська та багато інших.

Під час тимчасової окупації міста німецькі фашисти перетворили приміщення школи на зерносховище для потреб німецької армії. Перед цим вони по-варварськи знищили бібліотеку школи, обладнання кабінетів, шкільні меблі. Навчання в школі припинилося. Однак, незважаючи на це, в місті з ініціативи вчителів-патріотів у важких підпільних умовах навчались десятки дітей. До цієї благородної справи були причетні і вчителі нашої школи: Кричківська Ганна Феодосіївна, Тетяна Євгеніївна Пржевалінька, Делімарська Євдокія Миколаївна, мати відомого вченого-хіміка, академіка АН УРСР Ю.П. Делімарського. Вони навчали дітей в себе вдома, за радянськими підручниками і програмами.

У Делімарської, наприклад, навчалися до десятка дітей, серед них Євгенія Цехмейстер, яка в майбутньому сама обрала професію педагога і працювала в середній школі № 1. Учителі читали дітям художню літературу, твори радянських письменників, ознайомлювали дітей з подіями, які відбувалися на фронтах. Фашисти розстріляли в Барі секретаря комсомольської організації школи Паламарчук Надію, ученицю Фаєрштейн і інших, які не скорилися завойовникам.

Відгриміли останні спалахи війни. Країна приступила до відбудови. Силами вчителів і учнів відбудовувалася наша школа.

В перші післявоєнні роки діти навчались в важких умовах. Майже не було підручників, зошитів. Приміщення школи було напівзруйноване. Не було скла для вікон. Взимку замерзало чорнило, класи погано опалювались. Учні були переростками. Учні і вчителі їхали в ліс, щоб заготовити для школи паливо. В призначений час біля школи зібрались батьки, учителі і учні для проведення заготівлі дров. Всього прийшло більше ста чоловік. За один день було заготовлено двадцять п'ять кубометрів дров. Три машини спиртового заводу вивезли 19 складометрів. Райконтора консервного заводу з своїх ресурсів відпустила і завезла для школи півтори тонни торфу.

З 1945-го по 1964 рік директором школи була Нудельман Клара Ізраїлівна, завучем Білокінний Іван Васильович. Школа була семирічкою, в 1945 році в ній було лише п'ять класів і навчалося 200 учнів.

Нелегкий трудовий шлях пройшла директор цієї школи Нудельман К.І. Від простої робітниці Барського цукрового заводу до директора СШ № 2. Робітниця, учителька, завідуюча навчальною частиною школи і директор - ось її шлях.

Клара Ізраїлівна народилася 5 грудня 1909 року в місті Бар. В 16 років розпочала свою трудову діяльність на цукровому заводі, а потім її, як енергійну і талановиту дівчину направили на роботу завідуючою першим дитячим садком. З 1937 по 1939 роки навчалась заочно в Вінницькому державному учительському інституті, одночасно працюючи в БСШ № З завучем. Вона - одна із перших комсомолок нашого міста, пізніше - член бюро райкому комсомолу.

Коли розпочалась Велика Вітчизняна війна, чоловік Клари Ізраїлівни пішов на фронт, а вона з малими дітьми евакуювалась на Схід. Працювала начальником клубу евакуаційного госпіталю в містах Моздок і Ташкент, пізніше - вчителем історії і завучем в місті Пекенті Ташкентської області Узбекистану.

Після звільнення міста Бара в 1944 році повертається з дітьми в рідне місто. Вона працює вчителькою історії в БСШ № 1. В цей час навчається заочно у Вінницькому державному педагогічному інституті.

Весняним цвітом злітали роки. Загоїлись рани солдатські, висохли вдовині сльози. Клара Ізраїлівна працює директором СШ № 2. Багато зусиль по вихованню молоді доклала Клара Ізраїлівна. Любили і поважали її в школі учні і педколектив. Завжди і усім приходила на допомогу. Вона - громадський діяч. Була депутатом районної та міської рад, членом райкому партії, головою районного педагогічного товариства. Працюючи директором, доклала максимум зусиль, щоб школа була попереду.

Уже будучи ветераном педагогічної праці, продовжувала брати участь у громадському житті школи та міста. Часто можна було її бачити серед учнів школи, робітників промислових підприємств, колгоспників села Журавлівки.

Високо оцінив працю Нудельман К.І. уряд, нагородивши її медаллю "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.", орденом "Знак Пошани", значком "Відмінник народної освіти", дванадцятьма Почесними Грамотами Міністерства освіти України. Вона померла в червні 2000 року, проживши довге і яскраве життя.

В 1952-53 навчальному році школа знову стала середньою. А в 1953-54 навчальному році відбувся перший післявоєнний випуск 10 класу.

В 1954 році в школі відкрився експериментальний клас з виробничим навчанням, один з перших на Україні, який готував кваліфікованих робітників і надавав учням середню освіту. Практику учні проходили на Барському машинобудівному заводі. З того часу і по 1955 рік школа, крім середньої освіти давала випускникам робітничу кваліфікацію. В цей період навчали і виховували учнів такі вчителі як Білокінна А.І., Волинська А.С., Левицька М.П., Зельцер А.С., Скрипник Г.В., Кушнір Г.В., Елюкім Е.Р., Сурма Н.В., Лясоцький А.І., Онищук Б.О., Павлик В.С., Сонкіна М.Я., Моцак М.І., Воздвиженська Л.Г., Ландо Р.Ю., Кричківська Г.Ф., Пустовойт Є.М., Кричківський В.А., Петришин С.В. та інші.

Примножили славу школи її випускники, які закінчили вищі та середні спеціальні навчальні заклади, стали висококваліфікованими спеціалістами. Серед них - Пушмін Едуард - професор, завідуючий кафедрою теорії і історії держави і права Ярославського державного університету. Виступав на міжнародних, всесоюзних і республіканських наукових конференціях. Автор ряду наукових праць.

Філіппов Анатолій - кандидат технічних наук, доцент Київського автошляхового інституту, автор ряду наукових праць; Павлік Борис -кандидат технічних наук, доцент Ризького політехнічного інституту; Бондар Олександр - старший викладач кафедри управління військами; Онищук Людмила - працює на Ризькому заводі технічного оснащення; Цимбал Георгій - бандурист Державної заслуженої капели бандуристів України; Булавська - науковий співробітник Київського Державного історичного музею. Андрущак Віктор - працівник Міністерства закордонних справ. Перебуваючи в рядах Радянської Армії виконував відповідальне завдання в Алжирській Народно-Демократичній республіці в чині молодшого сержанта-сапера. За проявлену відвагу і героїзм нагороджений орденом Червоно Прапора.

Лясковська Реґіна - працює в АРК Крим бригадиром виноградарської бригади, депутат районної ради народних депутатів. За сумлінну працю була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Танєвський Іван - капітан дизель-електрохода "Павел Пономарев". Екіпаж судна постачає спорядження полярним станціям в Карському морі.

З 1964 по 1966 рік директором школи був Кінщак Андрій Іванович.

На багатім природою теплим прекраснім Поділлі 15 вересня 1932 року в селі Слобода-Луж Чечельницького району Вінницької області народився майбутній директор нашої школи Кінщак Андрій Іванович.

Його батьки звичайні селяни, що працювали в колгоспі. Вони не мали певної освіти, тому мріяли її дати своїм трьом синам.

Першу освіту Андрій отримав в своєму рідному селі, в семирічній середній школі, де він вивчав українську і російську мови і літературу, географію, історію, математику. Всі науки йому давались легко, але з арифметикою в Андрія не склалось. Причина була в тому, що при відсутності в селі педагога математики школа мусила запрошувати вчителя з цієї науки з району і хлопчик не завжди міг відвідувати ці уроки через господарство, яке тримали його батьки.

Після закінчення сільської школи в 1948 році Андрій вступив в Бершадське педагогічне училище на вчителя початкових класів.

Навчаючись в цьому училищі він ще й екстерном в 1952 році закінчив Вінницький інститут - факультет російської мови та літератури.

Після одержання диплому він був направлений в Гулівську семирічну школу Барського району де він працював два роки.

Школа була не тільки його роботою, але й захопленням, бо ще з дитинства він поставив перед собою мету: навчити сільських дітей російської мови, мови, якою спілкувався весь Радянський Союз.

Але в 1954 році, в жовтні, був призваний до лав Радянської Армії, де проходив дійсну військову службу по листопад 1957 року.

По поверненню був призначений вчителем російської мови і літератури Верхівської середньої школи Барського району. Також навчався в Одеському Державному педагогічному університеті, після закінчення якого одержав диплом філолога і викладача російської мови і літератури середньої школи.

Цього ж 1964 року 26 серпня був призначений директором середньої школи № 2 міста Бар. Саме із цим призначенням сталась цікава подія, про яку неможливо було б не згадати.

Причина у тому, що з початку Андрія Івановича було призначено директором школи-інтернат, а на той час у нашій школі був вже півтора місяці Піпа Яків Лазаревич. Але, не маючи великого досвіду роботи з дітьми Андрій Іванович запропонував помінятися кабінетами Якову Лазаревичу, на що другий погодився.

Директоруючи, Андрій Іванович викладав у старших класах історію. Для нього це була, перш за все, відповідальна і важка праця, тому що він поставив собі за мету не тільки навчити учнів історії, а й направити на вірну дорогу.

Андрій Іванович спроектував і здобув кошти для будівництва школи. Спочатку початкові класи нашої школи знаходились по вулиці Жовтневої революції, навпроти машинобудівного заводу. Але після того, як було добудовано частину школи де зараз знаходяться приміщення класів, учні вже мали змогу навчатися в новій будівлі. Звичайно проектувалась ще й будівля теперішнього спортивного і актового залів, але вони вже були побудовані пізніше.

В 60-х роках в нашій школі працювало близько 50-ти педагогів. Серед них Чакос С.К., Бельфер Т.М., Курчатова Л., Телега Л.Д.

В школі навчалось понад 600 учнів. Вже тоді були паралелі між старшими класами. Існували танцювальні, драматичні, спортивні гуртки. При школі була власна теплиця, яка розміщувалась між музичною школою і машинобудівним заводом. В ній діти вирощували овочі. Також учні допомагали місцевим господарствам саджати і збирати врожай. У школі не було ніяких проблем з підручниками. Проте особистість Андрія Івановича не могли не помітити державні діячі, і в 1966 році його обрали секретарем КПУ Барського району. На цій посаді він працював до серпня 1991 року.

В післявоєнний період контингент учнів збільшився, а тому приміщення було тісним. В зв'язку з цим в 1967 році школа була добудована. Багато ініціативи і енергії в справі добудови школи проявив її бувший директор Кінщак А.І. З 1966 по 1977 роки директором школи №2 був Лясоцький А.І.

В 1976 році школа розширюється. Було добудовано актовий зал, приміщення їдальні на 180 посадочних місць, спортзал, навчальні кабінети хімії, фізики, майстерні. Завершено будівництво в 1977 році за директора Лічмана А.М.

З 1991 року школа працює як загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів із спеціалізованими класами поглибленого вивчення іноземних мов. Учні вивчають, крім української,  англійську, німецьку, французьку, польську, російську мови      ( англійську та польську поглиблено в спеціалізованих класах ), факультативно – італійську.

З 2004 по 2006 р. директором школи працювала Фолюшняк Л.І.

З листопада 2006 року директором працює Федик С.М.

Сьогодні у 30 класах-комплектах  навчається 745 учнів.  Із 74 педагогів 36 мають вищу  категорію, звання "вчитель-методист” мають 7 учителів, "старший учитель” – 18. 29 педпрацівників нагороджені знаком "Відмінник освіти України”.

Педагоги школи щороку беруть участь у конкурсі "Учитель року”. Вчителі  Романяк Л.Г., Васютинська С.П.,  Рахманова В.П.,  Халабуда Л.В., Січенко А.М. були учасниками та переможцями обласного, а Кіпоренко Т.Л. – учасником Всеукраїнського туру конкурсу.

Щорічно  за рейтингом  школа  займає  одне з перших  місць серед навчальних закладів району по кількості призерів Всеукраїнських предметних олімпіад. Учні школи є постійними учасниками  та призерами  обласних  предметних олімпіад. Два роки поспіль учениця Кухарчук Вікторія займала 4 місце у ІУ ( Всеукраїнському ) турі олімпіади з біології.

У Міжнародному конкурсі знавців української мови ім. П.Яцика школярі неодноразово виборювали призові місця в  районному турі, обласному (Борщова Ірина, Хлопецька Вікторія – І місце) турах, Борщова Ірина двічі увійшла в десятку кращих  учасників ІУ туру конкурсу.  Пишається школа і спортсменами , зокрема Рогачем Олександром та Стефановим Ярославом, які перемогли в чемпіонаті України, та багатьма іншими.

Протягом  багатьох років  школа співпрацювала з волонтерами Корпусу Миру Сунітою Пателл,  Дженіфер Лі, Моджі,   за допомогою яких у школі створено районний методичний центр  для вчителів іноземних мов.

На базі школи  постійно діють  районні та міжшкільні методичні об’єднання вчителів  початкових класів, біології, іноземної мови, районний семінар для вчителів іноземної мови, що викладають у початкових класах.

З 2005 року започатковано Міжнародну співпрацю між школою № 2 м. Бара і школами м. Рибника (Польща).

Школа працює над проблемою "Формування позитивної мотивації школярів у веденні здорового способу життя” і є опорною в районі з даного питання. У 2006 р. учнівський проект "Моя школа і здоров’я” зайняв І місце в обласному конкурсі.

У школі ведеться активна позакласна і виховна робота.

Вихованці школи беруть активну участь в усіх міських,  районних, обласних, Всеукраїнських та Міжнародних конкурсах та змаганнях.

10 років тому вчителем музичного мистецтва Халабудою Л.В. у школі створено вокально-естрадну студію "Юнона”, учасники якої є щорічними лауреатами і дипломантами Всеукраїнського "Пісенного вернісажу”, Міжнародного конкурсу "Музична парасолька”, учасниками міжнародних фестивалів(Засік А., Горпинюк Ю., Лозінська Ю., Анашкін В., Степанченко В.,  Сурма М.).. Ансамбль "Родзинки” – лауреат Всеукраїнського "Пісенного вернісажу-2007”, переможці обласного фестивалю учнівської творчості "Проліски надії”. У квітні 2007 року шкільному хору було присвоєно звання "зразкового”.

В квітні 2007 року педагогічна рада та рада школи підняли питання і рішенням 14 сесії міської ради 5 скликання  від 08 червня 2007 року школа реорганізована в навчально-виховний комплекс "загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 – гімназія” м. Бара.

Педагогічний коллектив НВК – це колектив однодумців, що знаходяться у стані постійного педагогічного пошуку. Чітко усвідомлює, що від уміння педагога реалізувати свою творчу індивідуальність у професійній діяльності, від готовності працювати у творчому режимі, створюючи умови для прояву потенційних можливостей своїх вихованців, залежить зміцнення потенціалу нації .

var container = document.getElementById('nativeroll_video_cont'); if (container) { var parent = container.parentElement; if (parent) { const wrapper = document.createElement('div'); wrapper.classList.add('js-teasers-wrapper'); parent.insertBefore(wrapper, container.nextSibling); } }